горячці, тої самої чудної дівчинки, що хотіла постригатись в черниці. З мінуту він вдивлявся в се виразисте і схоріле личко, поцілував портрет і передав Дунечці.
— От з нею я богато переговорив і про те, з нею одною, — виголосив він задумчиво. — Її серцю я богато звірив з того, що опісля так погано збулось. Не трівожся, — звернувся він до Дуні, — вона не згоджувалась, як і ти, і я рад, що її вже нема. Головне, головне в тім, що все тепер пійде по новій дорозі, переломиться на двоє, — сказав він, нараз знову вертаючись до тяжкого смутку свого, — усе, усе, а чи приготований я до того? Чи хочу я того сам? Се, говорять, для мого досвідчення потрібне! Нащо, нащо всі ті недорічні досвідчення? Нащо вони, чи ліпше я може буду пізнавати тоді, роздавлений муками, ідіотством, в старечій немочі, після двайцятилітньої каторги, ніж тепер пізнаю, і нащо мені тоді і жити? Нащо я тепер ось пристаю так жити? О, я знав, що я нікчемник, коли ще сьогодня досвіта стояв над Невою!
Обоє наконець вийшли. Тяжко було Дуні, але вона любила його! Вона пішла, та відійшовши кроків пятьдесять, обернулася ще раз поглянути на него. Його ще було видно. Та дійшовши до рога вулиці, обернувся і він; у послідний раз вони стрітились поглядами; але завважавши, що вона на него глядить, він нетерпеливо і навіть з досадою махнув рукою, щоб вона йшла, а сам живо завернув за ріг вулиці.
— Я злосливий непотріб, я се бачу, — думав він про себе, засоромившись по хвилі свого гнівливого знаку рукою Дуни. — Та чого-ж вони мене так люблять, коли я не заслужив на те! О колиб я був сам один і ніхто не любив мене, і сам би я нікого ніколи не любив, не було би всего того! А таки цікава річ, чи за сих пятнайцять або двайцять літ, що мене дожидають, так вже посмирніє душа моя, що я покірливо стану квилити перед людьми, називаючи себе при кождій нагоді розбійником? Та чи справді се можливе, можливе?! Адже для сего то вони і засилають мене тепер, адже сего лиш їм і треба… От вони снуються всі по вулиці взад і вперед, а говорім що хочемо: кождий з них нікчемник і розбійник, тим їх мати родила; та що гірше — ідіот! А нехай но скінчиться для мене простим засланням, всі вони зараз стануть казитись від благородного обрушення! О, як я їх всіх ненавиджу!
Він глубоко задумався над тим:
