Несподіване вбивство Лизавети навіть послужило за доказ, котрий підкріпив послідні здогади: чоловік виконує два вбивства і рівночасно забуває, що двері стоять отвором! Наконець добровільне признання до вини в таку пору, коли справа незвичайно запуталась в наслідок ложного обвинувачення самого себе упавшого духом фанатика реліґійного (Миколи), і крім того, коли на справдішнього злочинця не було не лиш ясних познак, але навіть майже і ніякого підозріння (Порфір Петрович вповні додержав слова), все те оконечно причинилось до змягчення судьби обвинуваченого.
Викрились крім того цілком несподівано і другі річи, що сильно сприяли підсудному. Бувший студент Разумихін відкопав відкись відомість і подав докази, що злочинець Раскольніков, коли був на університеті, з останніх средств своїх помагав одному свойому бідному і знемагаючому на сухоти університетському товаришеви і аж удержував його через цілого півроку. А коли той умер, ходив за оставшимся старим калікою-батьком покійного товариша (котрий утримував і кормив свого батька своїми трудами трохи не від тринайцятого року життя), помістив наконець сего старика в лічниці, і коли той також умер, похоронив його. Всі ті факти мали в певній мірі корисний вплив на рішення судьби Раскольнікова.
Сама господиня його, мати покійної зарученої Раскольнікова, вдова Зарницина, посвідчила також, що коли вони ще жили в иншім домі, коло Пяти-Углів, Раскольніков при пожарі, в ночі, витягнув з одної кватири, що вже стояла в полуміни, двоє маленьких дітей і попікся при тім чимало. Сей факт висліджено докладно і його ствердили многі свідки.
Одним словом, скінчилося тим, що злочинця засуджено на каторжну роботу другого розряду, на час всего лиш вісьмох років, взявши під розвагу добровільне признання до вини і декотрі облегчуючі вину обставини.
Ще на початку процесу мати Раскольнікова занедужала. Дуня і Разумихін найшли можливість вивезти її з Петербурга на цілий час процесу. Разумихін вибрав місто при зелізній дорозі і не надто далеко від Петербурга, щоби мати можність правильно слідити за ходом процесу і рівночасно як найчастійше бачитись з Евдокією Романівною.
Недуга Пульхерії Александрівни була якась чудна, нер-
