вова, і товаришило її щось в роді помішання, коли не цілковитого, то по крайній мірі частинного. Дуня, повернувши з послідньої стрічі з братом, застала матір вже цілком хорою, в горячці і непритомну.
В той сам вечір умовилась вона з Разумихіном, що іменно відповідати матері на її допити про брата, і навіть видумала разом з ним для матері цілу історію про відїзд Раскольнікова кудись далеко, на границю Росії з одним приватним порученням, котре здобуде йому і гроші і славу. Однакож їх поразило, що про ніщо те сама Пульхерія Александрівна ні тоді, ні пізнійше не розпитувала. Противно, у неї самої явилась ціла історія про нагальний виїзд сина; вона з сльозами розповідала, як він приходив до неї пращатись; давала при тім пізнати натяками, що тільки її одній відомі многі, дуже важні і тайні обставини і що у Родя богато вельми сильних ворогів, так що йому треба навіть укриватись. А що дотикається його будучої карієри, то вона також здавалась їй безсумнівною і блискучою, коли проминуть декотрі ворожі обставини; впевняла Разумихіна, що син її буде з часом навіть державним мужем, що доказує його стаття, його блискучий літературний талан.
Статтю тую вона читала безнастанно, читала іноді навіть вголос, трохи не спала разом з нею, а все таки, де іменно находиться тепер Родьо, майже не випитувала, навіть мимо того, що з нею очевидячки уникали про те розмовляти, — що вже само могло збудити її підозріння. Стали наконець боятись сего дивного мовчання Пульхерії Александрівни відносно декотрих пунктів. Вона, приміром, навіть не жалувалась на те, що від него нема листів, тоді як передше, коли проживала в своїм місточку, тільки і жила одною надією і одним дожиданням дістати чим скорше лист від улюбленого Родя.
Послідня обставина була вже надто трудна до обяснення і сильно непокоїла Дуню. Її приходила думка, що мати може бути відгадує що небудь страшного в судьбі сина і боїться випитувати, щоби не довідатись ще чого страшнійшого. На всякий випадок, Дуня ясно бачила, що Пульхерія Александрівна не при здоровім умі.
Разів два впрочім лучилось, що вона сама так повернула розмову, що неможливо було, відповідаючи її, не згадати про те, де іменно находиться тепер Родьо; коли-ж відпо-
