Перейти до вмісту

Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/526

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І колиб хоч судьба післала йому каяння, пекучий жаль за те, що вчинив, розбиваючеся серце, що проганялоб сон, таке каяння, від страшних мук котрого приходить на гадку стричок і божевілля! О, він би урадувався ним! Мука і сльози — адже се також життя. Тільки він не каявся своєї вини.

По крайній мірі він міг би лютитись на свою дурноту, як і лютився він передше на недорічні і найглупші учинки свої, що довели його до острога. Але тепер, вже в острозі, на свободі він на ново обсудив і обдумав всі давнійші свої поступки і зовсім не найшов їх так глупими і недорічними, як здавались вони йому в той роковий час, передше.

— Чим, чим, — думав він, — моя думка була дурнійша від других думок і теорій, що роїлись і вдарялись одна о другу на світі, відколи сей світ стоїть? Треба тільки поглядіти на діло зовсім независимим, широким і свобідним від буденних впливів поглядом, і тоді, справді, моя думка покажеся цілком не так… чудовищною. О, критики і мудрці недоварені, чого ви задержуєтесь на половині дороги!

— Ну, чого мій поступок здається їм так переражаючим? — говорив він собі. — Длятого, що він — злочиньство? Що значить слово злочиньство? Совість моя спокійна. Правда, стався уголовний проступок; правда, нарушена буква закона і пролита кров; ну, і візміть за букву закона мою голову… і доста! Ну вже-ж, в такім разі навіть многі добродії людськости, що не одідичили власти, а самі її загарбали, повинні би були бути страчені при перших своїх кроках. Тільки ті люде винесли свої кроки, і длятого вони оправдані, а я не виніс, і значить, я не мав права позволити собі на сей крок.

От в чім однім признавав він свою вину: лишень в тім, що не виніс її і сам віддався в руки суду.

Він мучився також від думки: чого він тоді себе не убив. Чого він стояв тоді над рікою і вибрав пійти самому віддатися в руки суду? Хіба-ж така сила в тім бажанню жити і так трудно одоліти його? Одолів же Свидригайлов, що боявся смерти.

Він з мукою задавав собі се питання і не міг поняти, що вже і тоді, коли стояв над рікою, може бути предчував в собі і в переконаннях своїх глубоку лож. Він не розумів, що се предчуття могло бути віщуном будучого перелому в його життю, будучого його воскресіння, будучого нового погляду на життя.