лий куток лавки… Отямиться, поплаче, потім мати довідаєсь… Зразу поштовхає, а відтак випарить болючо і постидно, а може і прожене… А не прожене, так все таки пронюхають Дарії Францівни, і стане вимикатись моя дівчинка то сюди то туди… Оттак зараз лічниця (і се завсігди у тих, що у матерей жиють і тихцем вимикаються), ну а там… а там знов лічниця… горівка… шинки… і ще лічниця… Через два-три роки — каліка, хоч її всего-на-всего девятнайцять або вісімнайцять літ… Або-ж я таких не бачив? А відки вони брались? А ось не з инших як з таких! Тьфу, тьфу! Та нехай! Се-ж, говорять, так і треба. Такий процент, говорять, мусить відходити кождого року… кудись там… до чорта мабуть, щоб останніх відсвіжувати і їм не перешкаджати. Процент! Славні, дійсно, у них отсі словечка: вони такі успокоюючі, наукові. Сказано „процент”, отже і трівожитись нема чого. Ось якби инше слово, ну тоді… було би може бути менше спокійно… А що, коли і Дунечка яким світом в „процент” попаде… не в той, так в другий?…
— А куди-ж я йду? — подумав він нараз. — Дивно. Адже-ж я за чимсь пішов. Як лист перечитав, так і пішов… На Василівський остров, до Разумихіна і пішов, ось куди, тепер… памятаю. Але за чим же однакож? І яким світом думка йти до Разумихіна прийшла мені якраз тепер в голову? Се на всякий припадок дивне.
Він дивувався сам собі. Разумихін був оден з давних його університетських товаришів. Треба завважати, що Раскольніков, коли був на університеті, майже не мав товаришів, від всіх сторонив, до нікого не заходив і у себе принимав нерадо. Наслідком того і від него скоро всі відвернулись. Ні в спільних сходинах, ні в розмовах, ні в забавах, ні в чім він не брав участи.
Вчився він дуже пильно, не щадячи себе, і за те його шанували, але ніхто не любив. Був він дуже бідний і якось надуто-гордий та скритий; начеб що таїв про себе. Деяким товаришам його здавалось, що він глядів на них всіх як на дітей, звисока, будьто би він всіх їх випередив і віком і знанням і думками, і що на їх переконання і інтереси він дивився як на щось низше.
З Разумихіном же він чому заприязнився, чи радше не так заприязнився, як був з ним більше товариським, от-
