вертим. Та втім, з Разумихіном годі було і бути в инших зносинах. Се був незвичайно веселий і говірливий хлопяга, добрий до простоти. Однак під сею простотою крилась і глибина і достоїнство. Ліпші споміж його товаришів розуміли його, усі-ж любили його. Був він вельми розсудливий, хоч і часами трохи надто легковірний, його поверховність була виразиста; високий, худорлявий, заєдно зле виголений, чорноволосий. Часом він бурчав і уходив за силача.
Раз ніччю, в товаристві, він один ударом повалив на землю поліцейського, що мав шість стіп росту. Пити він міг до безконечности, але міг і зовсім не пити; індоі побуяв аж над міру, але міг і зовсім не буяти. Разумихін був ще і з того незвичайний, що ніякі неудачі його ніколи не трівожили, і ніякі прикрі обставини, здавалось, не могли придавити його. Він міг мешкати хоч би на крівли, терпіти пекольний голод і незвичайний холод. Був він дуже бідний і сам, дослівно сам, утримував себе, заробляючи будь-якими роботами гроші. Він знав пропасть жерел, де можна зачерти, розуміється, зарібком. Раз він цілу зиму зовсім не топив в своїй печи і впевняв, що се навіть приємнійше, тому що в холоді ліпше спиться.
Під сю пору він також був приневолений виступити з університету, але не на довго, і з всіх сил старався поправити своє положення, щоб учитись дальше.
Раскольніков не був у него вже через чотири місяці, а Разумихін і не знав навіть, де він мешкав. Раз якось перед двома місяцями вони були стрітились на вулици, але Раскольніков відвернувся і навіть перейшов на другий бік, щоб той його не завважав. А Разумихін хоч і завважав, та перейшов мимо, не хотячи безпокоїти приятеля.
— Дійсно, я у Разумихіна колись тут ще хотів було роботи просити, щоб він мені або лєкції дістав, або що-небудь… — додумався Раскольніков, — та чим же від тепер мені може помогти? Припустім лєкцію винайде, припустім навіть останньою копійкою поділиться, коли у него є копійка, так що міг би я аж і черевики купити і костюм поправити, щоб на лєкції ходити… гм… Ну, а дальше? На пята-
