Він думав про неї. Він нагадав, як він заєдно її мучив і розривав її серце; нагадав її бліде, худеньке личко, але його майже і не мучили тепер ті гадки; він знав, якою безконечною любовю відкупить він тепер всі її терпіння.
Та і що таке всі муки минувшости! Усе, навіть злочинство його, навіть засуд і заслання здавались йому тепер, в першім пориві, якимсь посторонним, чудним, мов би навіть і не з ним лучившимся фактом. Він впрочім не міг в отсей вечір довго і постійно про що небудь думати, скупитись над чим небудь думкою; він нічого би і не розсудив тепер свідомо; він тільки відчував. На місце діялєктики наступало життя і його думки і серце мусіло заняти щось зовсім инше.
Під подушкою його лежало євангеліє. Він взяв його машинально. Отся книга належала її, була та сама, з котрої вона читала йому про воскресення Лазаря. В початку каторги він думав, що вона замучить його реліґією, буде заговорювати про євангелію і накидувати йому книжки. Однакож на превелике його здивовання вона ні разу не заговорила про те, ні разу навіть не подавала йому євангелії. Він сам попросив його у неї коротко перед своєю слабістю і вона мовчки принесла йому книжку. До сеї пори він її і не отвирав.
Він не отворив її і тепер; все-ж таки одна думка блиснула в його голові: „хіба-ж можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її чувства, її стремління, по крайній мірі…”
Вона також цілий сей день була зворушена, а в ночі аж наново занемогла. Тільки вона була так щаслива і до тої степени несподівано щаслива, що майже аж настрашилась свого щастя. Сім літ, всего лиш сім літ! В початку свого щастя, хвилями, вони обоє готові були глядіти на отсих сім років, як на сім днів. Він навіть і не знав того, що нове життя таки не даром йому дістається, що його треба ще дорого купити, заплатити за него великим будучим подвигом…
Тільки тут вже починається нова історія, історія постепенного обновлення чоловіка, історія постепенного переродження його, постепенного переходу з одного світа в другий, знакомства з новою, доси зовсім незнаною дійсністю. Се могло би становити тему нового оповідання, — але теперішне оповідання наше вже скінчене.
Перевів Михайло Подолинський.
