припадок, але він чогось не може відвязатись тепер від одного дуже незвичайного вражіння, а тут якраз йому начеб хтось прислугується: студент нараз стає розказувати товаришеви про тую Олену Іванівну ріжні подробиці.
— Славна, вона, — говорив він, — у неї завсігди можна грошей дістати. Богата як Жид, може нараз пять тисяч позичити, а і рублевого заставу не цураєсь. Наших богато до неї заходило. Лиш стерво вона незвичайне…
І він почав розповідати, яка вона зла, химерна, що колиб тільки о оден день спізнитись з викупом заставу, то річ пропала. Дає лиш четверту часть того, що вартує застав, а наросту по пять і навіть по сім бере за місяць і т. д. Студент розбалакався і оповів крім того, що у старухи є сестра, Лизавета, котру вона, така маленька і нікчемна, бє що години і держить в повній неволи як маленьку дитину, хотяй Лизавета аж мужеського росту…
— Ось тобі явище! — закричав студент і зареготався.
Вони стали говорити про Лизавету. Студент розповідав про неї з якимсь особлившим задоволенням і раз-враз сміявся, а офіцер з великим заняттям слухав і просив студента прислати йому отсю Лизавету для направи білля.
Раскольніков не стратив ні одного слова і зараз усе довідався: Лизавета була молодша, від другої матері, сестра старухи, і було їй вже трийцять пять літ. Вона працювала на сестру день і ніч, була в неї за кухарку і прачку, а кромі того шила на продаж, навіть помости мити наймалась, і все сестрі віддавала. Ніякого замовлення і ніякої роботи не сміла взяти на себе без дозволу старої. Стара же зробила уже своє завіщання, що звісне було самій Лизаветі, котрій після завіщання не діставалось ні гроша, кромі домашної обстанови, крісел і такого иншого; а гроші всі призначені були для одного монастира в Н…й ґубернії, на вічний помин душі.
Носилась же Лизавета як міщанка, а не як чиновниця, була незамужня, і собою вельми нескладна, росту над міру високого, з довгими, трохи вигнутими ножиськами, заєдно в здоптаних козлових черевиках, і держала себе охарно. Але головне, чому дивувався і з чого сміявся студент, було те, що Лизавета раз-по-раз вагоніла…
— Адже, ти кажеш, вона поганенька, — завважав офіцер.
