— Так, довгонога така, мов прибраний вояк, але куди тобі, цілком не погана! У неї таке добродушне лице і очі. Аж дуже навіть. Доказ на те, що неодному подобаєсь. Тиха така, смирненька, німенька, податлива, на все податлива. А усмішка у неї навіть дуже гарна.
— Та, мабуть, вона і тобі подобаєсь? — засміявся офіцер.
— Задля незвичайности. Ні, ось що я тобі скажу. Я би сю прокляту старуху убив і ограбив і, впевняю тебе, без найменшого докору совісти, — з запалом додав студент.
Офіцер знов зареготався, а Раскольніков здрігнувся. Яке се було дивне!
— Позволь, я тобі серіозне питання поставити хочу, — розгорячився студент. — Я очевидно зажартував, але подумай: з одної сторони глупа, безумна, нікчемна, злюща, хора, стара бабище, нікому непотрібна і противно всім шкідлива, котра сама не знає, для чого жиє, і котра завтра таки сама собою умре. Чи розумієш? Розумієш?
— Ну, розумію, — відповів офіцер, уважно вдивляючися в розгоряченого товариша.
— Слухай дальше. З другої сторони молоді, свіжі сили, що пропадають марно без удержання, і се тисячами і повсюди! Сто тисяч добрих діл і починів, котрі би можна предприняти за гроші старої скряги, призначені на монастир! Сотні, тисячі бути-може душ зведених на дорогу: десятки родин вибавлених від нужди, від розкладу, від погибели, від розпусти, від лічниць, — і се все за її гроші. Убий і візьми її гроші з тим, щоб при їх помочі посвятити опісля себе на службу всій людськости і загальній справі: як ти думаєш, чи не загладиться оден дрібненький проступок тисячами добрих діл? За одно життя — тисячі жить в заміну, — адже-ж тут аритметика! Та і що значить на загальній вазі життя отсеї сухітничої, дурної і злої старулі? Не більше як життя блохи, блощиці, та і того не стоїть, бо старуля більш шкідлива. Вона чуже життя заїдає: вона зла; вона недавно тому Лизаветі палець з гніву розкусила; трохи не відрізали!
— Очевидно, вона не заслугує жити, — завважав офіцер, — але-ж тут природа…
— Ех, брате, адже-ж природу поправляють і направляють, а без сего прийшлось би потонути в упередженнях. Без сего ні одного би великого чоловіка не було. Говорять: „обо-
