— На яке діло хочу покуситись і в той сам час яких марниць боюся! — подумав він з дивною усмішкою. — Гм… Так, усе в руках чоловіка, і усе те він мимо носа пропустить, єдино тільки задля трусости… се вже аксіома… Цікава річ, чого люде більш всего бояться? Нового кроку, нового власного слова вони більш всего бояться… Та втім, я надто богато балакаю. Тому-то і нічого не роблю, що балакаю. Та хто зна', бути може і так: длятого балакаю, бо нічого не роблю. Се я в отсей послідний місяць вивчився балагурити з самим собою, лежачи цілими добами в куті і роздумуючи… про Царя Гороха. Ну чого-ж я тепер іду? Або-ж я спосібний на се? Або-ж се направду задумане? Зовсім не направду. Так задля фантазії сам себе тішу; забавочка! Так, справді що забавочка!
На вулиці була страшна горяч, до того ще духота, тиск, всюди вапно, руштовання, цегла, пил і тая особливша літня вонь, так добре звісна кождому Петербуржцеви, що не має можности наняти літник, — все те разом неприємно потрясло і без того вже розстроєні нерви молодця. Незносний же сопух із шинків, котрих в тій части міста незмірна сила і пяниці, що стрічались леда хвиля — хоч се був буддень, — доповняли відражаючий і сумний кольорит картини. Чувство крайного омерзіння промкнулось на хвилинку по тонких чертах молодого чоловіка. А треба знати, він був незвичайно гарний собою, з прекрасними темними очима, темно-русявий, ростом висше середнього, стрункий і складний. Але швидко він попав начеб в глубоку задуму та, вірнійше сказати, начеб в якесь забуття і пішов вже не бачучи нічого, що чинилось кругом него, тай не бажаючи бачити. Зрідка лиш воркотів він щось там про себе в наслідок своєї привички до монольоґів, до котрої що лиш сам собі признався. В отсю хвилю він і сам помічав, що мисли його на часі плентаються і що він вельми ослаблений: другий день він вже майже зовсім нічого не їв.
Він був до того зле одягнений, що другий, навіть і привичний чоловік не радо рішивсяб в день виходити в таких лахах на вулицю, хотяй часть міста була така, що убором тут годі було зачудувати когонебудь. Близкість Сінної, велика сила шинків і переважне цехове та ремісниче населення, збите в отсих осередочних петербурських вулицях і переулках, пестрили иноді загальну панораму такими людцями,
