— Не розсудок, так біс! — подумав він, дивно усміхаючись.
Отся пригода додала йому незвичайно відваги.
Він йшов дорогою звільна і поважно, не спішачись, щоб не збудити яких підозрінь. Мало споглядає він на прохожих, навіть старався цілком не дивитись нікому в лице і бути по можности незамітним. Тут нагадався йому його капелюх.
— Боже мій! і гроші мав позавчора а не міг купити шапки!
Проклін вирвався з його душі.
Зиркнувши припадково, одним оком, до склепику, він побачив, що там на стіннім годиннику вже десять мінут по семій. Треба було і спішитись і рівночасно зробити коло: підійти до дому довкола, з другого боку.
Передше, коли лучалось йому представляти собі все те в думках, він часами думав, що страх буде боятись. Але він не надто тепер боявся, та й не боявся цілком. Занимали його в отсю хвилю навіть посторонні думки, лиш заєдно не на довго.
Переходячи мимо Юсупівського саду, він навіть направду занявся думкою про урядження високих водотрисків і про те, як би вони гарно відсвіжували воздух на всіх вільних місцях. Мало-помалу від прийшов до переконання, що колиб розширити Літний сад на ціле Марсове поле і навіть злучити з двірським, Михайлівським садом, то була би се прекрасна і вельми для міста пожиточна річ.
Тут нараз його заінтересувало: чому іменно у всіх більших містах чоловік не так лиш з самої конечности, але якось особливо склонний поселюватися і жити якраз в таких частях міста, де нема ні садів, ні водотрисків, де грязь і вонь і всяка погань. Тут йому нагадались його власні прогульки по Сінній і він на мінуту отверезився.
— Що за дурниці! — подумав він. — Ні, ліпше зовсім нічого не думати!
— Так навірно ті, котрих ведуть на смерть, приліпляються думками до всіх предметів, що їм стрічаються на дорозі, — шибнуло йому через голову, але тілько шибнуло мов блискавка; він сам чим скорше погасив ту думку… Та ось вже і близько, ось і дім, ось і ворота. Десь в сусідстві нараз з годинника озвався оден удар.
