тепер усе перевертати. Дійсно, між лахами були перемішані золоті річи, — навірно самі застави, викуплені і невикуплені, — як: нараменники, ланцюшки, сережки, шпильки і таке инше. Деякі були в футералах, инші просто обвинені в газетний папір, але акуратно і старанно, в подвійні аркуші і обвязані зверху тасємками. Щоб не теряти часу, він взявся таки зараз набивати ними кишені штанів і пальта, не перебираючи і не розвиваючи паперів і футералів; однак він не встиг богато набрати…
Нараз йому почулось, що в кімнаті, де була старуха, ходять. Він зупинився і притих мов мертвий. Але усе було тихо, значить йому причулося. Аж ось виразно почувся легкий крик, або начеб хтось тихо і відривисто застогнав і замовк. Опісля знову мертва тишина, з мінути або зо дві.
Він сидів навкучки біля скринки і дожидав, ледви-не-ледви переводячи дух, відтак нараз зірвався, вхопив топір і вибіг із спальні.
Серед кімнати стояла Лизавета, з великим клунком в руках і дивилася задеревівши на убиту сестру, ціла біла як полотно і якби не в силі крикнути. Коли побачила його, як вибіг, вона задрожала мов листок тонким дрощом, і по цілому лици її перебігли судороги, припідняла руку, отворила рот, але все таки не скрикнула; лиш поволи, взад, почала відсуватись від него в кут, пильно із близька вдивляючись в него, та все ще не кричачи, начеб їй духу не доставало, щоб крикнути.
Він кинувся на неї з топором; губи її скривились так жалібно, як у дуже маленьких дітей, коли вони починають чого небудь жахатись, упірно дивляться на лякаючий їх предмет і збираються закричати. І до сеї степени отся безталанна Лизавета була непорадна, прибита, налякана раз на завсігди, що навіть руки не підняла боронити собі лице, хоч се був найконечнійший і найприроднійший рух в отсю хвилю, бо топір був просто піднятий над її лицем. Вона лиш дрібочку припідняла свою вільну ліву руку, далеко не до лиця і звільненька простягнула її до него, вперед, начеб відпихаючи його.
Удар влучив просто в череп вістрєм і відразу перерубав усю верхню часть чола, майже до тімени. Вона так і повалилась на землю. Раскольніков відразу стратив голову, ухопив за її клунок, кинув його знову і побіг у передню кімнату.
