Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ниматись горі сходами. Їх було трох або чотирох. Він розпізнав дзвінкий голос молодого.

В повній розпуці пішов він їм прямо на стрічу: нехай буде що буде! Задержать, усе пропало, пропустять, також все пропало: запамятають.

Вони вже сходились; між ними оставались всего ще лиш одні сходи, — та ось нараз ратунок! О кілька ступнів від него, направо, пуста і наостіж отворена кватира, та сама кватира на другім поверсі, в котрій малювали робітники, а тепер як нарочно вийшли. Вони то напевне і вибігли перед хвилею з таким криком. Поміст свіжо вимальований, серед кімнати стоять саґаник і черепок з краскою і з квачом.

Вмиг ока всунувся він в отворені двері і причаївся за стіною, і був послідний час: вони вже стояли на самім коритари. Відтак повернули вгору і перейшли мимо на четвертий поверх, голосно розмовляючи. Він переждав, вийшов на пальцях і побіг в долину.

Нікого на сходах! Під брамою також. Скоро перейшов він підїзд і повернув на ліво вулицею.

Він дуже добре знав, він досконало знав, що вони в отсю хвилю вже в кватирі, що дуже здивувались, видячи, що вона відімкнена, коли перед хвилинкою була зачинена, що вони вже оглядають тіла, та не мине мінути, а вони догадаються, що тут що-лиш був душегуб і встиг куди-небудь спрятатись, промкнутись мимо них, втечи: догадаються напевне і сего, що він в пустій кватирі сидів, поки вони вийшли на гору. А все-ж таки під ніяким позором не смів він приспішити ходу, хоч до першого повороту кроків сто ще оставалось.

— Чи не всунутись би під яку браму і переждати денебудь на незнакомих сходах? Ні, біда! А чи не підкинути-б куди сокиру? Чи не взятиб коляску? Біда, біда!

Наконець ось і переулок; він завернув в него півмертвий; тут він був вже на половину безпечний і розумів се: менше підозрілий, до того тут снувалось богато народу, а він губився в нім як пісочок. Але всі ті перебуті муки так його обезсилили, що він ледви волікся. Піт ллявся з него каплями; шия була ціла мокра.

— Ух! нажльопався! — крикнув йому хтось, коли він вийшов над канал.

Він мало тепер памятав себе; чим дальше, тим гірше. Він памятав однакож, як нараз, виходячи над канал, наля-