Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/96

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Мало-помалу він став набирати відваги, він вговорював себе всіми силами не боятись і опамятатись.

— Яка-небудь дурниця, яка-небудь найдрібнійша необачність і я можу сам себе видати! Гм… жаль, що тут воздуху нема, — додав він, — задуха… Голова ще більше крутиться… і в голові також…

Він чув в цілім собі страшний непорядок. Він сам боявся, що не запанує над собою. Він старався причіпитись до будь чого і про що небудь думати, про зовсім далекий предмет, але се цілком не вдавалось.

Письмоводитель однакож сильно занимав його: йому конче хотілося що небудь вгадати по його лици, збагнути його. Се був дуже молодий чоловік, літ двайцяти двох, з смаглявим і рухливим лицем, що виглядало за старе на свої літа, одягнений після моди і вибагливо, з розділом на заді голови, вичесаний і випомадуваний, з множеством перстенів на білих, щіточками вичищених пальцях і золотим ланцюшком на камізольці. З одним чужоземцем, що находився тут, він навіть перекинувся кількома француськими словами, і то вельми удачно.

— Люіза Іванівна, ви би сіли, — сказав він знехочу вирядженій, червоній як бурак дамі, котра заєдно стояла, начеб не досміваючи сісти, хоч стояла біля крісла.

— „Іх данке”, — сказала тая, і поволи, з шовковим шелестом, опустилась на крісло.

Світло-голубе, з білими коронковими викладами одіння її, мов воздушна поволока розспростерлося довкола крісла і заняло ледви чи не пів кімнати. Понесло пахощами. Але дама очевидно заклопоталася тим, що занимає пів кімнати і що від неї так несе пахощами, хоч і усміхалась боязко і приманливо заразом, однакож з явним неспокоєм.

Жалібна женщина наконець покінчила і почала вставати. Нараз, трохи з шумом, вельми по юнацьки і якось особливо повертаючи за кождим кроком плечима, увійшов офіцер, кинув кашкет з кокардою на стіл і сів в крісло.

Пишна женщина так і підскочила з місця, зазрівши його, і з якоюсь особлившою радістю стала присідати назад; однак офіцер не звернув на неї найменшої уваги і вона вже не сміла більше при нім сідати.

Се був помічник квартального надзирателя, з горизонтально сторчачими на оба боки, рудавими вусами і з незви-