Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/99

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Поручник, ще цілий потрясений неповажанням, увесь в вогні і очевидно бажаючи піддержати потерпівшу повагу, накинувся всіми громами на нещасну пишну женщину, що гляділа на него, від коли він лиш увійшов, з найдурнійшсю усмішкою.

— А ти сяка така, — крикнув він нараз на ціле горло (жалібна женщина вже вийшла), — у тебе там що минувшої ночі зайшло? а? Знов сором, розпусту на всю вулицю виводиш! Знов бійка і пиянство. Що ти собі думаєш! А я тобі вже говорив, а я тобі казав вже десять разів, що за одинайцятим разом не перепущу! А ти знову, знову, така сяка!

Аж папір випав з рук Раскольнікова і він дико глядів на пишну женщину, котру так безцеремонно обрабляли; однакож він зрозумів скоро, в чім діло, і зараз ціла отся історія стала йому навіть вельми подобатись. Він слухав з вдоволенням, з таким вдоволенням, що хотілось йому хохотати, хохотати, хохотати… Всі нерви його так і підскакували.

— Іліє Петровичу! — почав було письмоводитель заклопотано, але встановився переждати хвилю, бо розяреного поручника годі було здержати инакше, як за руки, що він знав з власного досвіду.

Що же відносилось до пишної женщини, то вона зразу так і задеревіла від грому і блискавки; але дивна річ: чим густійшими і кріпшими ставали зневаги, тим милійшим робився її вид, тим більше чаруючою ставала її усмішка, звернена до грізного поручника. Вона перебирала ногами на місци і безнастанно присідала, з нетерплячкою вижидаючи, що на кінець ось і її позволять уткнути своє слово, і діждалась.

— Ніякой галяс і драки у мене не пуль, пан капітен, — заторкотіла вона відразу, мов би горохом сипав, з сильним німецьким акцентом, хоч і сміло по великоруськи, — і ніякой, ніякої шкандаль, а они пришоль пян, і се я все розкаже, пан капітен, а я не виноват… у мене бляґородний дім, пан капітен, і бляґородне поведенє, пан капітен, і я завсігди, завсігди сама не хотіль ніякій шкандаль. А они зовсім пришоль пян і потім зноф три путельки зажадаль, а потім оден підняль ноги і сталь ногом фортепян іграль, і се зовсім не гарно в бляґородний дім і он ґанц фортепян льомаль і цільком тут нема ніякій манір, і я сказаль. А он путельку взяль