їх із мішків, на їх умбонах[1] показались фіґури цїсаря. Жиди уважали се поганством. Антипа почав їх тихомирити, тим часом як Вітелїй, сидячи на високім кріслї в ґалєриї, дивував ся їх фанатизмови. Тіберий, думав він, мав причину вислати їх чотириста до Сардинїї; але у себе дома вони мали силу, і проконсуль казав забрати щити.
Потім вони окружили проконзуля, просячи справедливости, привілєґій, запомог. Вони дусили, дерли одежу одні однїм; щоб зробити місце, невільники почали бити палицями направо й налїво; близші до них кинули ся назад по сходах, тим часом як иньші йшли вгору й тисли їх назад; дві течії стріли ся в сїй масї люду, що хвилювала ся, стиснена берегами мурів.
Вітелїй запитав ся, чому зійшло ся стільки людей. Антипа пояснив причину — сьвяткованнє його уродин, і показав на кількох своїх людей, що схиливши ся над парапетом мурів, витягали шнурами величезні коші з мясом, овочами, городиною, цїлих антільоп й журавлїв, велетенські риби синявого кольору, китяхи винограду, кавуни, зложені пірамидами ґранати. Авль не витерпів — він побіг до кухонь, тягнений своїм нечуваним апетитом, що пізнїйше здивував цїлий сьвіт.[2] Ідучи коло одної пивницї, він по-
