Вітелїй порівняв її з пантомімом Мнестером. Авля все ще нудило. Тетрарх утопав у мріях, забувши про Іродїяду. Йому здало ся, що вона підійшла до Садукеїв. Мрія зникла.
Та то не була мрія. Іродїяда, далеко від Махеруза, виховувала свою доньку Сальомею, так щоб закохати в нїй з часом тетрарха. Плян сей удав ся, вона була тепер вже певна того!
А танець представляв вже порив любови, що прагне задоволення. Сальомея танцювала як баядери індийські, як Нубіянки з під нильських катарактів, як лїдийські бакханки. Вона схиляла ся на усї боки, як квітка під подувами бурі. Брілянти в її ухах скакали собі, шовк на її плечах мінив ся, від її рук, ніг, одїння летїли невидні іскри й запалювали серця людей. Співу арфи відповідали крики народу. Не згинаючи колїн, вона вигнула ся так, що бородою дотикала підлоги, і повздержні кочовники, загрубілі в розбойстві римські вояки, нелюдські митарі — всї дріжали в запалї, роздуваючи ніздрі.
Потім вона почала навіжено крутити ся, як відьомський клубок, наоколо стола Антипи. Перерваним, спазматичним голосом він
