Сторінка:Фльобер Ґ. Іродїяда. 1902.pdf/63

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

иньших прикмет його лїтературної вдачі — як його витончений артизм[1].

Взагалї була се натура незвичайно щира, простодушна, без всякої здібности до практичного житя, але з сильно розвиненою фантазиєю, інтелєктуальними потягами, незвичайно витонченим артистичним чутєм і — що так рідко з тим лучить ся — з незвичайним замилованнєм і витрівалістю в працї.

More patrum перейшов він медичну науку, але його тягнуло до лїтератури й творчости, й лїтературні інтереси заволодїли ним повно й нероздїльно на цїле житє. Достатки, які одїдичів він, дали йому спромогу вповнї їм віддати ся, не журячи ся насущним хлїбом.

Його молодість припала на часи розвитку романтизму; його земляк Шатобріян був його ідолом, Гіґо й Лямартін — його пророками. Романтичний запал, пориви в сфери вищі й відраза від буденщини, — „буржуазности“, як він її називав, замилованнє до екзотизму знаходили глубокий відгомін в цїлім його духовім складї, і хоч його лїтературна творчість так сильно, особливо — на перший погляд, відходила від традиций романтизму, перечила ся з ним, — в цїлім складї

  1. Maxime du Camp Souvenirs litteraires.