Ті пограничні добичники значно скорше мали почуттє своєї станової спільности, чим почутє спільности з культурними інтересами українського народу. І того станового становища не опускають вони властиво ніколи. Козацтво в своїй суті се був аристократично-становий, не демократичний рух; він виростав під сильним виливом розвитку польсько-шляхотської верстви й має в собі подібні як вона черти.
Се було вислідом тодішних обставин і весь перебіг розвитку нашої козаччини зовсім не вменшує її великих заслуг в обороні української національної справи. Але факт остане фактом, що козацтво як стан старало ся відріжнити себе в усім від поневоленої мужицької маси й брало також зразки свого одягу від чужинців тим радше, шо робила се й польська шляхта. Та остання так завзято малпувала турецькі пишно-перісті строї, що оден з її ліпших королів, а саме Стефан Баторій, приїхавши до Польщі й оглянувши „парадні“ й блискучі ріжними красками „однострої“ польсько-шляхотського війська, сказав з досадою: „Панове! Адже ви виглядаєте радше на машкари, чим на воїнів!“…
Наше козацтво було за убоге і мимо всего надто звязане з народом, щоб і з себе зробити машкар на зразок польських шляхтичів. Одначе вплив польського пануючого стану був на нім очевидний — так у психіці козацтва, як і в його одязі.
