форми долішньої частини одягу нашого народа мають якраз противний вигляд: вони вузькі, навіть обтиснені, що можна бачити по формах сподень у нашій Верховині (як відомо, в горах все задержують найстарші форми в усім) і навіть на долах. Словом — шаравари так само пригадують східний стрій, як „оселедець“ китайську косу. Річ вельми характеристична, що жадного з наших князів не описують з „оселедцем“, крім одного Сватослава завойовника, великого воїна, але типового скитальца, кочовика, котрий богато мав до діла зі східними народами й від них переняв у всім свій спосіб життя. Але в одязі, котрого опис знаємо з візантійских жерел, держав ся свого й нічим не виріжняв ся від своєї дружини.
Буйні козацькі добичники так мало були зразу звязані з яким небудь культурним жителем українського народу, що сучасник збираючи про них відомости (коло 1580 р.) уважав їх „по більшій части за Магомотан“, а народня українська поезія в цілім ряді творів висміяла їх відчуженнє від церковного життя, котре тоді було головним і майже одиноким свідомим проявом української національної окремімности[1].
- ↑ Гл. Мих. Грушевський: Культурно-національний рух на україні в 16–17 в.в. Ст. 187.
