роди її: літню, зимову й парадну. При кожній з тих форм виринають ріжні трудности, але одна з них найбільша: се питання, на скільки вже при шапці слід узгляднити традицію. Бо що її вже тут узгляднити треба, се не підлягає сумніву.
Отож щасливий початок в порішуванню тих питань зробило на нашу думку галицьке січове стрілецтво, принявши т. зв. „мазепинку“[1].Правда, вона занизька, але сей її дефект легко усунути. Зате форма її виріжняє ту шапку від усіх инших подібних шапок європейських військ, не надаючи їй заразом азійского пятна. Притім пригадує нам однострій національного війська з часів нашої другої державносте коли те військо прибрало вже певнійші европейські форми.
Впрочім можна-б іще спробувати виробити й пристосувати шапку, звану „корабликом“ (яку можна бачити на портретах у Ярослава Мудрого), що предкладає оден з наших скульпторів.
На зимове накриттє голови надавала-б ся властива шапка, або правдиво смушева, або т. зв. „натягана“. Дно її могло-б бути оксамітне у старшини, суконне у звичайних козаків, а форма скомбінована з козацької й німецької (при кінноті чи жандармерії) тільки в тім випадку шлик повинен бути або дуже
- ↑ У. С. С. називають її також „катамайкою“.
