Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мною! Позволь мені хоч день один, хоч одну годину прожити без праці, без думки про працю!

Слова ті, висказані вголос, дивно якось задзвеніли в Іванових ухах. Зірвався на рівні ноги й напружив слух; здавалося йому, що в голосі його власних слів дзвенів якийсь інший, чужий голос, гострий, що сверлував його душу і наповнював її дивним неспокоєм. І ось він заглибив свій слух у лісову тишу, в ту тишу, голосну, живу й вічно рухливу, мов хвилювання океану. Але нічого особливого не почув. Було саме полудне, сонце пекло й жевріло посеред безхмарого неба; величезні дуби, ялиці й берези дрімали недвижно над Івановою головою, розкішно гріючи свої вершечки в соняшній спеці; в тіні їх гущавини грались мільйони дрібнюсіньких комариків, а рої їх підіймались і опускались мірно, видаючи своїми крильцями ніжний, ледве чутний, але мелодійний шелест, немов сонний бренькіт якогось чародійського інструменту. Що довше вслухувався Іван у той бренькіт над своєю головою, то більше йому здавалося, що душа його випливає в якийсь новий світ, напівпрозорий, таємний, близько суміжний з дотеперішньою дійсністю, та все таки зовсім від неї відмінний. Опанувало його якесь незвичайне вколисання, немов могуча тепла мяка хвиля несла його кудись, а він, любуючись, безвладно дається їй нести в безвісті.

 

11