Втім нараз якийсь новий, гострий та проймаючий тон затремтів у повітрі. Захитав він попередню гармонію, але не розстроїв її. Був це тон також тихий, ледве чутний, немов би бриніла золота мушка, але тон дивно якось сконцентрований, загострений, бачилось — повний несказанного болю й розпуки, невимовного благання. Іван відразу пригадав собі, де й коли він чув той тон.
О, це було давно! Ще Іван був пастухом і разом із іншими хлопцями пас господарську худобу в тім самім лісі. Отож одного разу товариш його Гринько звернув йому увагу на велику, чорну, блискучу муху, що крутилася довкола коров, але не сідала на них. Іван ще ніколи не бачив такої мухи, то й цікаво слідив за нею очима. Гринько також. Нараз побачили, що муха сіла на смереці, а надибавши в ній вузеньку дірку від сучка, влізла в неї і сховалась.
— Ага, маю її! — скрикнув Гринько, і надибавши відповідний патичок, заткнув його в ту дірку й увязнив муху. — Слухай, як грає! — кликнув тоді, притуливши вухо до смереки.
Іван з якоюсь тривогою притулив і собі вухо до смереки й почув звук тихесенький, тонесенький та такий безмірно проймаючий, напівболючий, а напівжалібний і благаючий, що ціла його істота затремтіла якимсь несказанним смутком.
12
