Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Гриньку, випусти її! — скрикнув він.

— Ото був би я дурнем! — відказав Гринько. — Добре, що її маю. Нехай мені грає!

І поштуркавши затичкою, знов притулював вухо до смереки й радісно прислухувався досить довгу хвилину, а вкінці сказав:

— Але грає! Бігме, що гарно грає!

— Пусти її, Гриньку, — просив Іван. — Мені її жаль.

— Кого тобі жаль? Мухи? Ха,-ха,-ха! Ото мені велика худоба муха!

— Але пощо ж муху мучити?

— Як то „пощо“? Нехай мені грає!

— Пусти її, Гриньку, піду тобі худобу з Глибокої дебри навернути.

— Іди, безуме, чого тобі захочується! Не пущу її, бо мені не хочеться. А худобу завернути ти й так підеш.

Іван не випирався, бо знав наперед, що так буде, а коли б того не хотів учинити, то старший пастух ще й у карк його набє. Та всетаки спробував поставитися на упір з іншого боку.

— Ну, то я сам її випущу!

— Ані мені важся! — скрикнув Гринько. — Це моя муха! Я її зловив і буду її тут тримати, доки мені сподобається. А якби ти мені поважився її випустити, то такий тобі празник справлю, що тобі нічого більше не буде треба.

Гринько був старший, дужчий, сміліший від

13