— Добре, — скрикнув весело Іван. — Беру вас за слово. Потім я вас притулю!
Жалісливо всміхнувся Бантромій, потрясаючи Івановою рукою.
— Будемо, мабуть, оба тулитися так, як два голі в одній дірявій сорочці. Ну, але ти певно голоден, може б тебе чим погостити? Знаєш що, небоже? Ходімо до княжої пивниці, там у мене в однім куточку є дещо трохи приховано, то побалакаємо не з сухими горлами.
Балакаючи то це, то те, оба вони покріпилися. Бантромій вишпортав бутелечку доброго вина, і вони, сидячи на порожній бочці, балагурили далі.
— Що ж ти думаєш робити, небоже? — питав Бантромій Івана.
— Не знаю ще, — сказав Іван. — Поперед усього я бажав би зробити баронові якогось доброго збитка.
— Ти, баронові? — протягнув голосом Бантромій і видивився на Івана, як на тура.
— Може б йому якнебудь переборщити оцю ліцитацію? — задумчиво міркував далі Іван.
— Ти? Баронові? — лепетів уже майже в нестямі здива Бантромій.
— Так і є! — сказав Іван рішуче. — Це, думаю, буде добре. Знаєте що, дядьку Бантромію, поможіть мені в тій речі, певно не пожалуєте цього.
108