туди, не хотів бачити, щоб і мені не прийшла охота так, як княгині. Бідна жінка, еге, ге! Ані словечка не сказала, ані не скривилася, але вночі взяла, та й…
Іван стояв мов одубілий.
— Чого я сюди приїхав, питаєш? — говорив далі князь, хоч Іван ні про що його не питав. — Сам не знаю. Не хотілося гинути на чужині, як собака під чужим плотом. Ліпше під своїм. А знаєш, у Льокарно, а, ти не був у Льокарно? Гарна місцевість! Так там колись стара ворожка казала мені: коли вас крайня біда притисне, вертайтесь додому, там вас щастя дожидатиме. От я й вернувсь, на останнє стягнувся і вернувся. Ну, ну, бувай здоров! Іван, Іван, а прізвища так і досі не знаю. Іван візник. Добрий візник. Розбійників батогом побив. Ага, ага, тямлю! І не вкрав нічого. Ну, ну, бувай здоров, бувай здоров!
Сумний та невеселий ішов Іван вулицею, вийшовши від князя.
— Ну, цьому вже нема що помагати. Цьому хіба рискаль та лопата поможе. Про дочку очевидно нічого не знає, а може й чув, та не тямить. А варто б знати, де то панна Ніна обертається.
В тій хвилині щось немов хопило його за очі, немов силою обернуло його голову направо. В гарнім повозі, запряженім парою добрих ко-
113
