— Що за я? Хто такий? — скрикнув барон, мов опарений.
— Я, Іван Лінюх, — спокійно відповів Іван.
— Ти? В імені князя?
— Ні, в своїм власнім.
— Прошу пана екзекутора викинути цього дурня, нехай не перешкаджає в урядуванню, — обернувся барон до екзекутора. — Він не має тут ніякого права говорити.
— Перепрошаю пана барона, — відповів чемно екзекутор. — Іван Лінюх є тут зголошений до ліцитації, прошу подивитися.
— Як? І вадію зложив?
— І вадію зложив.
— А шляґ би його трафив!⁴²) — скрикнув барон, не можучи спамятатися зо злости.
Загальний сміх публики був відповіддю на той мимовільний викрик.
— Отже Іван Лінюх дає 700.000, хто дасть більше? — викрикував далі екзекутор.
— Я даю 800.000, — сказав, відсапавшися трохи, барон.
— Я даю 900.000, — сказав зараз Іван.
— Я даю мільйон, — люто крикнув барон, щоб тим словом, мов громом, прибити Івана.
Слово мільйон викликало серед публики шепіт зачудовання. Барон кинувся до Ніни й почав щось живо з нею говорити, але вона не була в силі нічого відповісти йому. Вона сікла
119
