мухою перекинулася, то він так за нею просить!
Хлопці дивно якось глипнули по собі при тих словах. Прикро їм зробилося, замовкли. Аж старший пастух, парубок може двадцятилітній, розбуркав їх.
— Що ви, дурні, дурниці вигадуєте! Махайте за худобою! А коли Гринько зловив собі муху і хоче її тут для музики тримати, то нехай ніхто не сміє її випускати! Розумієте!
Сім днів тривала та музика; сім днів увязнена муха бриніла в дереві. Іван сам не знав, що з ним діялося через тих сім днів. Муха в смереці не сходила йому з думки. Коли їв, зараз собі пригадував: а муха там десь бринить, пищить, з голоду гине! Як лягав спати, думалось йому: а муха там не має спочинку, все пищить! Коли будився, перша його думка була: а муха там десь пищить у пітьмі, не бачить сонечка, до якого так полискувалася і крильцями мерехтіла! І хоч, пасучи худобу, часто переходив коло тієї смереки, то все заставав там когось із пастухів, що слухав „музики“, то є бренькоту мухи. Інколи й сам він притикав вухо до смереки й за кожним разом дізнавав вражіння так само сильного й потрясаючого, як і за першим разом. Може бути навіть, що застрягли йому в памяті слова пастуха, що муха ота може бути його мати або баба, перемінена за кару в таке
16
