Був тут собі в нашому селі Іван, парубчак здоровий і вродливий, але такий лінивий, такий лінивий, що нехай Бог боронить. Так і прозвали його Іван Лінюх.
Щоправда, лінивство його багато де в чому неподібне було до мого або твого лінивства, шановний читачу, і коли б нам прийшлося щодня зробити хоч половину тої роботи, яку звичайно робив Іван Лінюх, то без сумніву нам би здалося, що ми зробили бодай половину казочних Гераклевих робіт. Іван уставав геть-геть перед сходом сонця, кормив, поїв і чистив худобу, клепав косу, вязав льон, косив, молотив, рубав дрова, що аж іскри скакали, молов зерно на ручних жорнах, двигав тягарі, різав січку, носив воду з річки, одним словом робив тисячі тих важких а ненастанних праць, що становлять зміст хлопського „життя“. Від рана до ночі все на ногах, все занятий, він мало чим різнився від незлічимої многоти тих сірих постатів, що розсипані по широкім Божім світі, лазять і снуються по ньому, мов мурашки, і гинуть, як му-
5
