Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
VIII.

Слава Івана, як „пречудного“ робітника, швидко розійшлася по всьому селі. Особливо господар, від котрого Іван до недавна не чув ніколи доброго слова, тепер трубив про нього на всі боки, мов найнятий.

— Що там за сила! Що за проворність! Ні, такого робітника я ще не бачив, як жию. І все сам!

— Та що, нема чому дивуватися, — жартували багачі. — Такий лінюх через тільки літ зашанував свою силу, то й має її. Цікава річ лишень, що це йому прийшло до голови, що тепер так узявся до роботи? Ну, але то також певне, що тої охоти надовго йому не вистане.

Але помимо того кепкування кожний багач бажав мати Івана в себе. Ось і почали вони потаємно наперегони шапкувати перед Іваном, частувати його то горілкою, то гараком і просити, щоб покинув дотеперішнього господаря.

— Чи такий голоколінник варт твого одного пальця! — говорили йому. — І чого ти в нього дослужишся? Ходи до мене, я тобі дам

42