одному. При собі мав лише кілька ґульденів дрібними.
— Де гроші? — щосили верескнув драб, теліпаючи князем, мов горсткою¹⁵), так що мало дух з нього не витряс.
— Лю… лю… лю… — белькотів князь, тремтячи й не можучи встоятися на ногах.
— Положіть його й бийте, поки йому язик не розвяжеться, — закомандував ватажко.
Бідний князь не міг навіть кричати, а тільки пищав під ударами, як дитина.
— Беріть ще й візника, може нам цей скаже! — командував тимчасом ватажок, і зараз кілька драбів кинулося до Івана, щоб стягнути його з кізлів.
— Дай спокій, ти! — огризнувся Іван, що за ввесь той час преспокійно собі сидів на кізлах і держав коні. — Не руш, бо коні сполошаться.
— Де гроші, блюдолизе! — кричав ватажок, махаючи здоровенною патерицею.
— Не знаю, — сказав Іван.
— Зараз ти будеш знати! — крикнули розбійники й почали шарпати Івана.
— Дай спокій один з другим, бо впаду в злість, — напоминав їх Іван.
— Ану, ану, впадь! — кричали розбійники, голосно регочучись, і в тій хвилі шарпнули Івана
63
