так, що він, мов сніп, злетів з кізлів. Буки рясно посипалися на його плечі.
— А то що, бєте? — крикнув Іван.
— А ти думав, що жартуємо? — реготалися драби й молотили ще дужче.
— Ах ви, драбські душі! — крикнув Іван, зірвався з землі і вхопив свій батіг тоншим кінцем у руку. Замахнув довжезним пужалном так, що аж засвистало в повітрі. Вигинчастий, ременем оплетений прут гадюкою оперезав голову ватажка, який від тої несподіванки відразу впав на землю, мов косою підкошений. Другий замах повалив на землю другого драба, третій обезвічив третього, переламавши йому кості в обох руках. Заки розбійники доміркувалися, що Іван направду борониться, вже пять з-поміж них було каліками. А Іван гаратав далі, кожному даючи лиш по разу, але так, що мав того досить на ввесь вік. Увільнив князя, поголомшив тих, що держали коней, а ті, що били лакеїв, не чекаючи, почесної, і самі пустилися навтікача. Тоді Іван спокійнісінько приніс із поблизького потока путню¹⁶) води, віділляв князя і дав йому напитися, протверезив також лакеїв і з ними разом усадив князя до карети, а нарешті ту саму самарянську прислугу зробив також ватажкові опришків і його кумпанам, що, мов порозкидані снопи, лежали насеред гостинця. Голова в ватажка напухла, як баняк¹⁷),
64
