Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

а поперек лиця мав він синій басаман, мов ковбасу.

— А не казав я вам: дайте спокій? — добродушно мовив до нього Іван. Та ватажко ніяк іще не міг прийти до себе. Сидячи посеред гостинця, він у нетямі тільки рушав поблідлими устами, але не міг з них видобути ані слова.

— Бувайте здорові, люди добрі! — сказав Іван, виліз на своє місце і взяв віжки до рук. Карета рушила з місця і швидко щезла розбійникам з очей. У найближчім місті князь мусів задержатися трохи довше й кілька день пролежати в ліжку. Іван пильнував його, як батька, не спав цілими ночами й доносив князеві всього, чого тільки той потребував, хоч князь забув навіть дати йому гроші на видатки. Нарешті по кількох днях князь прийшов цілком до себе й міг уже спокійно згадувати про страшну пригоду.

— Так це ти сам один побив їх? — питав він Івана.

— Ну, а з ким же я мав їх бити, — відповів Іван, — коли вас вони били?

— Але бійся Бога, Іване, — скрикнув князь, — коли ти чув у собі таку силу, то чому ж ти не побив їх уперед, заким ще вони до мене причепилися?

 

65