Аж ось приїхали до міста, де проживала князева сімя — жінка й дочка. Мабуть не дуже сердечно віталися князь з княгинею, гроші, що привіз князь із рідного краю, зовсім не розмірні були до того, чого ожидала княгиня і чого потребували обі дами. Іван відразу почув, що в гарненькій віллі, де жила князівська сімя й прислуга, стоїть якийсь прикрий дух, якесь душне повітря, мов перед бурею. З розговорів, які день-у-день велися між прислугою, він довідався, що обі пані в часі неприсутности князя наробили багато довгів, які разом із тими, що залягали ще перед відїздом князя до краю, доросли до дуже поважної суми.
— Ну, та й допекли вже нам ті вірителі, — говорили слуги. — Вже нераз княгиня казала аж викидати їх за двері, не пускати в браму. Та як ти його не пустиш? У нас у краю зараз би пізнати: прийде жид, пейсатий, довгополий, ну то чоловік зараз бачить, що його треба за карк та за двері. А тут дідько їх пізнає, хто жид, а хто не жид. Прийде пан у перснях,
67
