— Ох, ненавиджу його! — скрикнула панна Ніна.
— А чи то правда, — говорив далі Іван, — нехай паннунця дарують мою цікавість, але я з доброго серця питаю, чи то правда, що родичі хочуть паннунцю продати баронові?
— Що ти говориш? — скрикнула панна Ніна, побліднівши мов труп.
— Я, дурний Іван, повторяю, як дитина, те, що другі говорять.
— Так ось вони що про мене говорять! — прошептала панночка, чуючи, що їй у грудях починає дух захапувати.
— І чи то правда, що татко паннунцин винен баронові багато грошей і за те паннунця…
— Мовчи! Не дорізуй мене! — скрикнула панна Ніна, якій аж тепер, за брутальними, хоч і щирими, Івановими словами, почало нараз світати в голові.
Коні рушили швидше. До кінця проїздки між Іваном і Ніною не було більш ані одного слова.
78
