На другий день знову Ніна казала Іванові прилагодити коні і повіз, хоч барона сьогодні у них не було.
— Розповідж мені дещо про наш край, — сказала панна, коли вони вїхали в алею.
— А що ж я паннунці розповім? — сказав Іван. — Знаю тільки село й хлопське життя.
— Розповідж мені про село і про хлопське життя! Десять літ живу за границею. Тужу часом за селом. Боже! Там ще я була щаслива. А тут…
Сльози перервали її мову.
— Най паннунця не плачуть! — мовив Іван. — Село не втече. Ще паннунця можуть вернутись до нього й бути щасливою.
— Пропало, Іване, пропало! — хлипала панна Ніна, закриваючи лице руками. — Вчора тато продав мене баронові. Навіть контракт підписали. В мясниці наше весілля.
На цю відомість Іван не найшов слів потіхи. А панна Ніна нараз обтерла сльози й випрямилася.
79
