Одного дня панна Ніна знов веліла Іванові запрягати. Коли виїхали, казала йому справити фаєтон у другий бік від того, в який звичайно їздили. Швидко виїхали за місто й доїхали до моста. Велика, бистра і глибока ріка з глухим шумом котила попід ним свої хвилі. Панна Ніна затремтіла, почувши той шум і туркіт коліс по мості, але зараз же почала досить голосно мугикати собі якусь веселу пісеньку. Коли були на середині моста, кликнула зовсім свобідно:
— А стань, Іване!
Іван зупинив коні. В тій хвилі панна Ніна відчинила дверці фаєтона, вискочила з нього і проворно, мов білиця, поскочила до мостового поруччя, перескочила через нього й кинулася в темнуваті, запінені хвилі ріки. Але в хвилині, коли вже долітала до води, почула, як якась невидима а могуча рука вхопила її, підняла вгору і знов посадила в фаєтон.
— Пощо то робити комедію! — огризливо буркнув Іван, який преспокійно сидів на кізлах.
86
