В товариствах чемний і укладний, грав ролю великого пана і дуже гонорового чоловіка, але потаємно затягав довги, в кого міг, не платив кравцям і іншим ремісникам, жив на довг у готелі, а навіть у свого старого візника не стидався випозичити значну суму грошей, яку той за ліпших часів ощадив собі на старі літа. Від того візника, з яким Іван заприязнився, він довідався про Едвіна досить такого, що міг виробити собі про нього докладний погляд.
Едвінові грозила руїна, і він очевидно закинув гачок на Ніну, яку вважав великою багачкою. Іванові аж страшно робилося, коли подумав собі, що ожидає цю нетямущу дівчину в руках цього чоловіка, і він постановив собі остерегти її перед ним.
— Слухай, Ніночко, — сказав він, увільняючись лагідно від її пестощів, що замість вдоволення і розкоші, робили йому глибокий біль. — Я хотів би тебе про одну річ запитати, але дай мені слово, що не прогніваєшся на мене.
— Ну, питай, питай, ти, ведмедю! — сміялася Ніна, опираючися з комічною повагою ліктем на його плече.
— І скажеш мені правду?
— Це вже як мені сподобається.
— Чи то правда, чи тільки мені так здається, що тобі сподобався граф Едвін?
— Що? — скрикнула Ніна і вся спалах-
96
