нула румянцем, мов переступник³¹), зловлений на гарячім учинку.
— Не хочу тобі з цього робити ніякої догани, — спокійно мовив Іван, — а тільки остерігаю тебе, що граф чоловік, негідний твого чуття.
— Чому?
— Не жадай від мене подробиць, але прийми цю осторогу, як від брата.
— А коли це тільки низьке чорнення? — вибухла Ніна.
— Я маю деякі докази.
— Сховай собі свої докази, — сказала ображено Ніна. — Впрочім запевняю тебе, що граф мене нічогісінько не обходить.
І відвернулася, щоби відійти.
— Слухай, Ніно, — сказав Іван, не рушаючися з місця. — Ти прецінь не говорила йому нічого про джерело нашого багатства?
— Про яке джерело? — стиха запитала Ніна й нагло зблідла.
— Адже ж знаєщ, що в мене на думці. Про мій перстень.
— Нічого. Ну, або що?
— Прошу тебе, не говори йому нічого й на будуче.
— Що знову за упімнення? І чому якраз з оглядом на нього?
— Ну так, случайно прийшло мені на дум-
97
