ку. Міг би чоловік зовсім непотрібно бути введений у покусу.
— Ти, дурень, Іване! — скрикнула Ніна.
— Зовсім непотрібно, Ніночко! Завдай собі труду зрозуміти мене! Зовсім непотрібно!
Та Ніна вже не чула тих слів, але тирликаючи якусь французьку пісеньку, крутилася по сусіднім покою.
А коли вночі Іван, утомлений цілоденною гризотою, спав твердо в своїм покоїку, ввійшов до нього граф Едвін, ступаючи тихесенько на пальцях, зняв йому з пальця чудовий перстень і, виходячи, замкнув за собою двері на ключ. Внизу в сінях готелю ждала вже на нього Ніна, одягнена по-подорожньому, а слуги власне виносили величезний тяжкий подорожній куфер.
— Ну, що? — шепотом запитала Ніна.
— All right!³²) — Шепнув Едвін. — Спить, як забитий. Заки обудиться, будемо вже далеко. Ось перстень.
І Едвін вложив його собі на палець.
— Дорогий мій! Дякую тобі, — шепнула Ніна, стискаючи його руку. — Ти дарував мені нове життя, увільнивши мене від того ведмедя з лакейською душею.
В кілька хвилии пізніше повіз, запряжений препишною четвернею, дочваль гнав вулицями міста, везучи щасливу пару втікачів.
98
