Та пан все свищучи носком
Її в уста штовхнув, аж впала
В снїг горілиць і застогнала,
І кров із уст пішла цюрком.
Аж по страшенно довгій хвили,
Коли вже біль почав глушить
Крик мучених, пан рік: „Досить!”
Їх підняли, снїгом обмили,
Та не було вже в бідних сили,
Щоб удержать ся на ногах, —
Їх слуги мусїли держати.
„Ну, що, — став пан до них казати, —
Пізнали ви до Львова шлях?
І знаєте, чим то смакує,
Як проти пана хлоп бунтує?
Ще ви пізнаєте не так!
Се вам від мене лиш завдаток,
В циркулї жде вас ще додаток,
Ведїть їх, хлопцї, в добрий спряток,
В шпіхлїр, і на один личак
Усїх звяжіть і дайте їсти!
Потому нам розкажуть вісти
Про подорож. М ище прийдем
Балакать з ними два-три слова,
А як навкучить нам розмова,
Їх до циркулу відведем”.
