У путах повели. Як рідних
Ми їх прощали і кричали:
„Не бійтесь, братя! Бог благий.
Не дасть, щоб без кінця ширшали
На світї наші вороги!”
Нам не страшна була й та чутка,
Що до циркулу надоспів
З ґубернї наказ: зараз тутка
Комісарю спішить у Львів!
Пан з радости аж руки тер;
„Взяли бунтівника з повіта!
Засадять же його тепер,
Що певно не побачить світа!”
А ми хоч тяжко сумували,
Та все одну потїху мали:
Бог правди й волї ще не вмер!
XV.
Минула та зима проклята,
Остатня із проклятих зим.
Зближались великодні свята.
Вже перед четвергом страшним
У полї почалась робота.
Настала вже й страшна субота —
Великий незабутий день
Для нас, великдень наш єдиний.
Хвилину кожду тої днини
