Скінчив. „Ну, сросуміля вшецко?”
„Нї, паночку, хоч би словечко!”
„О клюпа, клюпа хольова!
Своєї волї і свопоти
Не росуміє! Слюхай весь!
Віт третїй май, що ось натхотить,
Вам воля повная таєсь!
Вам цїсар панщину тарує.
Танин не путете плятив.
Най коштий сам сопі працює!
І ше отно най коштий чує:
Пан староста тнесь випустив
Плєнїпотенти ваші з цюпи.
Ну, сросуміля?”
Всї мовчать.
„Ну сросуміля, кльопа кльопи?
Шо так стояля, як ті слюпи?
Гей, віват цїсарю кричать!”
Усї мовчать. В тім наблизив ся
З юрби наш війт і поклонив ся
Комісарю і так сказав:
„Даруйте, пане, що приймаєм
Так холодно сю вість. Не знаєм,
Чи правда то. Нам запевняв
Наш пан, що то не може бути,
Що мали й вас у Львів позвать,
Аби на віки вас замкнути;
Що цар не сміє дарувать
Нам панщини, бо то річ панська”.
Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/115
Цю сторінку схвалено
— 115 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu/page115-1024px-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu.jpg)