Скінчив. „Ну, сросуміля вшецко?”
„Нї, паночку, хоч би словечко!”
„О клюпа, клюпа хольова!
Своєї волї і свопоти
Не росуміє! Слюхай весь!
Віт третїй май, що ось натхотить,
Вам воля повная таєсь!
Вам цїсар панщину тарує.
Танин не путете плятив.
Най коштий сам сопі працює!
І ше отно най коштий чує:
Пан староста тнесь випустив
Плєнїпотенти ваші з цюпи.
Ну, сросуміля?”
Всї мовчать.
„Ну сросуміля, кльопа кльопи?
Шо так стояля, як ті слюпи?
Гей, віват цїсарю кричать!”
Усї мовчать. В тім наблизив ся
З юрби наш війт і поклонив ся
Комісарю і так сказав:
„Даруйте, пане, що приймаєм
Так холодно сю вість. Не знаєм,
Чи правда то. Нам запевняв
Наш пан, що то не може бути,
Що мали й вас у Львів позвать,
Аби на віки вас замкнути;
Що цар не сміє дарувать
Нам панщини, бо то річ панська”.
