Коли в тім в імени хлопів
Війт виступив і так повів:
„Позвольте, пане, нам дїлати!
Нам цїсар нинї волю дав
На те, щоб ми йому служили:
А скоро пан забунтував,
Ми вжиємо своєї сили,
Щоб нарозумити його!
Чи так, громадо?”
„Го, го, го!”
Громада зично закричала, —
„Нам Горожана показала
Примір, як гнать ті звірі з нор!
Крешіть огонь! Давай соломи!
Всїх живо смирних уздримо ми,
Всїх вивабимо на простор!”
Ще дужше зблїд комісар бідний,
Затряс ся, на колїна впав.
„О кльопа, кльопа!” закричав, —
„Ше лиш сей рас, сей рас послїтний
Тля мене ласку ту сропіть
І тайте спокій! Не палїть!
Втишіте ся! То тому йтїть!
Лишіть його! Не похупляйте
Мене! Як твір пітпалите
То сакричать усї лиш те:
Комісар так касав! Ви тпайте
Лиш те, щоп він с села не втїк,
