XVIII.
Великдень! Боже мій великий!
Ще як світ світом, не було
Від досвіта шум, гамір, крики,
Мов муравлисько все село
Людьми кишить. Всї до одного
До церкви пруть. Як перший раз
„Христос воскресе” заспівали,
То всї мов дїти заридали,
Аж плач той церквою потряс…
Так бачилось, що вік ми ждали,
Аж дотерпілись, достраждали,
Що Він воскрес — посеред нас.
І якось так зробилось нам
У душах легко, ясно, тихо.
Що бачилось, готов був всякий
Цїлій земли і небесам
Кричать, співать: минуло лихо!
Найзлійші вороги прощались,
