Та приговорює, пестить.
А там гуртом сїльські дївчата
Всї скиндячки з голов знимають
І бють поклони і складають
Перед іконою. Кричить
Усякий на витанє друга:
„Христос воскрес, а нанщину
Чорт взяв!” А там старий дїдуга,
В селї найстарший чоловік,
На давню, ледви замітну,
Могилку аж грудьми приник,
І обнимає дернину
Й кричить що сили: „Тату, тату!
Ми вольні! Тату, озовись!
Таж ти цїлих сто лїт ту кляту
Неволю двигав, і вмирати
Не хтїв, а волї ждав! Дивись,
Ми вольні! Бідний, ти дождати
Не міг, — аж нам той промінь блис!
Вже моїх внуків пан в палату
Так як мене не забере!
Возьміть мене до себе, тату!
Ваш син свобідним вже умре!”…
Аж ось, заледво піп успів
Паски христянам посвятити, —
Аж бачимо: що се долів
Селом валить? Сїріють свити,
До сонця ґудзики блищать,
