Казав його пішком вести
Через село, ще й гайдукови
Дав позад нього шнур нести.
Тепер до пана він промовив:
„Herr Schlachziz! Видиш, кльопа ті,
Шо ти ввашав са хутопину,
Вони чеснїйші, нїш такі
Як ти! Вони в тяшку хвилину
Нехочуть кпити і клясти,
Вони топі твою провину
Прощають — вичу то по них!
Ей, кльопа, кльопа, топра кльопа!”…
Та я, пань-цєю, не с таких!
Я вше як слий, то чиста сльопа!
Кеп той, пань-цєю, хто тає
Пільш нїш сам має, і хто хоче
Ропитись лїпшим, нїш сам є!
А хто менї сропив шо сле,
То най ше анї в тнї нї в ночи
Менї то рук не попатає,
По товхо їх попамятає!”
Тут пан мов в клїти звір метнув ся,
Підвів лице і озирнув ся,
І на комісаря з такою
Ненавистю глядїв страшною,
Що той аж зблїд.
„Гієно! Кате!
