Цю сторінку схвалено
— 138 —
А двір мовчить. Немов заклятий
Стоїть він по конець села,
В садї розцвилім. Не прийшла
Охота людям Й розізнати,
Що дїєсь в нїм. У всїх так много
Своєї втїхи, дїла свого,
Що й не питали, що там дїєсь
Лиш замічали: служба грієсь
На сонїчку, плуги не йдуть
У поле, — тихо так, не чуть
Нї гомону в дворі, нї крику;
Вівати, гостий і музику
Мов хуртовина серед поля
Розвіяла. І до села
Нїхто не відав ся з двора.
От дивні божії дїла!
Одно мале словечко — воля,
І за хвилину мов гора
Між хатою й двором лягла!
Аж ось у провідну недїлю
По хвалї божій стали ми
Під церквою, і тут пішли
Розмови про недавнє лихо,
І про тедерішню надїю,
Про волю і про страх війни,
Про те, як Поляки у Львові
Щось мов задумали, про їх
Ті Ради й ґвард'ї народові:
