„Моя твердиня”, де дрожали
Піддані, де музики грали,
Панї й пани всю ніч гуляли,
Се нинї коршма, в панській сали
Шваркоче нинї жидова.
Помстив ся Бог за наші муки!
І як тепер про панські штуки
Говорю я, то не на те,
Щоб в вас ненависть розбудити,
бажанєм пімсти осквернити
Свободи твориво святе,
А лиш на теє, небожата,
Щоб споминка старого тата,
Моя ся споминка мала
Вам сил, відваги додала.
Щеж не заснуло наше лихо;
То голосно воно, то тихо
Підкрадуєть ся до села.
Хто знає, може доведеть ся
І вам такого ще дожить,
Що чоловікови здаєть ся:
Тут треба голову зложить!
Пропала правда, згибла доля,
Закована громадська воля,
Неправда всюди верх держить.
В таку то хвилю, дїти милі,
Ви повість згадуйте мою,
