І поки жнива ще настали,
Пан з панею в Італью мчав.
Дїтий кудись порозміщали,
Замкнув двір, а Жид обняв
Село в аренду.
Рік минав,
Вернула панї вже вдовою, —
Пан на чужинї десь сконав.
Жила самітно, сумувала,
З людий нї з ким не розмовляла,
Лиш Мошко щиро припадав
Все коло неї і держав
Посесію. І ще пройшло
Лїт кілька. Панї враз зібралась,
Не говорила, не прощалась
Нї з ким, і десь кудись помчалась,
І слїд за нею замело.
А Мошко закупив село.
